У сучасних умовах активізації виконавчого провадження та зростання обізнаності кредиторів щодо захисту своїх прав, питання визнання фраудаторних правочинів недійсними стало як ніколи актуальним.

Фраудаторний правочин — це дія боржника, спрямована на відчуження або приховування майна з метою уникнення виконання грошових зобов’язань перед кредиторами. Особливістю таких правочинів є зловживання правом і порушення принципу добросовісності у цивільному обороті.

Нова судова практика за 2023–2025 роки демонструє сталу позицію Верховного Суду щодо необхідності захисту кредитора навіть у тих випадках, коли боржник здійснює правочин до моменту подання позову чи арешту майна. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23 суд чітко вказав: «відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки важливим є саме недобросовісне використання цивільних прав». Це означає, що при розгляді справ ключовим стає не момент укладення правочину, а його мета — уникнення задоволення прав кредитора.

Показовим є також підхід судів до безоплатних правочинів між боржниками та пов’язаними особами. Так, якщо дарування чи передача частки у спільній власності відбувається після виникнення заборгованості, то суди визнають такі дії недійсними незалежно від того, чи була розпочата процедура стягнення. Верховний Суд наголошує: «саме позаконкурсне оспорювання має гарантувати інтереси кредитора шляхом повернення майна боржнику для подальшого звернення стягнення».

Ця практика підкреслює, що правова конструкція фраудаторного правочину є універсальним засобом реагування на спроби ухилення від виконання боргових зобов’язань. Водночас вона є важливим інструментом забезпечення верховенства права, добросовісності і балансу інтересів сторін у приватному праві.

Для кредиторів це відкриває нові можливості у захисті своїх інтересів, а для боржників — встановлює чіткі межі правомірної поведінки.